У самому центрі Вінниці розташований один з наймальовничіших куточків, який вже майже століття залишається одним з улюблених місць відпочинку жителів та гостей міста — центральний парк імені М. Горького.
Ще на початку XIX століття територія сучасного парку була приватною власністю і називалась “садом ротмістра Толстого”, а згодом, після зміни господаря – “садом пані Толстой”. На його території розміщувались невеликі ігрові майданчики, де гості господаря могли грати у кеглі та крокет.
Згодом на основі грабової діброви створили повноцінний парк. На його території насадили різні породи дерев, серед яких й кілька 300-річних дубів. Частину ж території облаштували під римо-католицьке кладовище. Сьогодні від колишніх величних склепів залишились лише шматки бетону та отвори в землі.
Під час громадянської війни у районі теперішнього входу у парк з боку площі Гагаріна, на східному боці католицького цвинтаря, були влаштовані масові поховання польських вояків-жовнірів, які тисячами гинули від ран та пошестей у 1918 — 1920 роках.
У 1927 році парк дещо розширили за рахунок стадіону “Динамо” та інших об'єктів. У той же час частину території парку зайняло Державне Політичне Управління, прототип сучасної СБУ.
З історією парку пов'язана й так звана Вінницька трагедія – події, що сталися в місті у 1937 – 1938 роках. Тоді нкведисти знищили понад 20 тисяч людей, яких вважали шкідливими соціальними елементами та ворогами народу. Вночі проводили розстріли, після чого скидали тіла вбитих у ями. Сьогодні відомо про три таких братські могили. Одну з них знайшли на території парку. Згодом жертв сталінських репресій перепоховали на території колишнього католицького кладовища, яка стала частиною парку, й у пам'ять про них встановили пам'ятник.
У 1939 році парку присвоїли ім'я російського письменника Максима Горького.
У повоєнний час починається активна розбудова парку: його засадили багатолітніми деревами, спорудили танцмайданчик, зелений кінотеатр, міні-кімнату сміху, спортове містечко, численні альтанки, виставковий павільйон, вхідні арки, атракціони, стрілецький тир та парашутну вежу, яка діяла до 1970-х років.
Тоді ж руками німецьких полонених побудували Літній театр. До нього у парку на фонтанній площі був єдиний в місті кінозал під відкритим небом, споруджений за проектом видатного архітектора Григорія Артинова. Проіснував він недовго: дерев'яну споруду розібрали на будматеріали, а на його місці побудували парковий театр. З того часу на літню сцену регулярно піднімались зірки радянської естради, а цей куточок перетворився на улюблене місце відпочинку городян. Напроти театру красувався фонтан, який знесли у 1950-х йроках. На його місці облаштували водограй, який дійшов до наших днів. Правда, в процесі будівництва первинний проект зазнав деяких змін: замість двох фонтанів, як планували першопочатково, спорудили тільки один. Замість другого фонтану облаштували клумбу.
У той же період серед атракціонів з'явилась карусель, яку зараз називають найстарішою не лише на території України, а й в країнах колишнього Союзу.
У 1967 році центральний вхід прикрасила білосніжна композиція з арки та шпилю, яка й через півстоліття залишається чи найвпізнавінашою пам'яткою міста.
У 1970-х вінницький парк занесли до переліку пам'яток садово-паркового мистецтва національного значення. Зараз він залишається однією з головних окрас міста – прекрасним місцем для відпочинку і розваг.